Про УЕА
Зелений Світ
стисло про нас
Новини ми, Україна, світ
Проекти сучасні та майбутні
Наша газета інтернет версія
Україна
сталий розвиток
інтерв’ю, статті
Друзі Землі брати по справі

Zelenysvit on FBМи на FaceBook



META-Ukraine

www.zelenysvit.org.ua - УЕА Зелений Світ

Україна сталий розвиток

Інтерв’ю, статті  

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ПРІОРИТЕТ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
 21.10.2010 15:30:30
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ПРІОРИТЕТ

                           ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА  ЯК ПРІОРИТЕТ

                               НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

             

 

                                                                       Самойленко Юрій Іванович

                                                                        

                                                                       Голова Української Екологічної

                                                                       Асоціації «Зелений світ»

 

             Україна прагне гідно увійти до Європейського дому. Цікаво задатись питанням: а як вона виглядає очима європейських сусідів? Чи уквітчаною різнобарвним пахучим віночком, чи, навпаки, з терновим голчастим вінцем? Скорботна відповідь очевидна. Досить згадати, що Україна асоціюється насамперед з жевріючим постійною радіоактивною загрозою Чорнобилем. Крім того, міжнародний статус нашої держави – країна-зона: зона екологічного лиха, зона двох епідемій – туберкульозу і СНІДу.

             Певно, що за таких обставин наші європейські земляки стурбовані існуючим станом навколишнього середовища. До того ж якість довкілля в Україні – це не просто складова якості довкілля у Європі, а впливовий чинник тенденцій розвитку країн Європейського регіону, важливий орієнтир змін у загальноєвропейській екологічній політиці. Невипадково саме столиця України була обрана місцем зустрічі у 2003 році міністрів охорони навколишнього середовища країн Європейського континенту на конференції «Довкілля для Європи» під егідою Європейської економічної комісії ООН. За визначенням, головна мета цієї конференції полягає у «забезпеченні формування і сталого розвитку екологічно безпечного європейського простору».

             Минає майже десять років з дня проведення Європейського саміту Міністрів охорони довкілля в Україні. Тобто минає перше десятиріччя  виконання Україною взятих на себе забов’язань та пошуку  прийнятних шляхів досягнення екологічно безпечного, соціально перспективного економічного зростання нашої держави. Але натомість підбиття      позитивних здобутків приходить розуміння того, що продовження нестримної гонитви за економічним  зростанням, як самоцілі національного господарства у кінцевому підсумку обернулося деградацією і людського, і природного капіталів, тобто самогубством і знищенням природно-ресурсної бази суспільного відтворення.

              Ідея сталого розвитку об’єктивно зумовлена необхідністю узгодження соціально-економічного прогресу із збереженням природно-ресурсного потенціалу заради забезпечення потреб нинішнього і майбутніх поколінь в Україні дискредитована. По суті ми відмовились від концепції виживання людської спільноти через принципово нову стратегію соціально-економічного розвитку  національного господарства країни – гармонізацію взаємодії та динамічне зрівноваження економічних, соціальних і екологічних процесів.

             Для України реалізація Національної стратегії переходу на модель сталого розвитку є надто нагальною. Необхідність розробки та впровадження політики екологічно-сталого розвитку в Україні викликана як міжнародними зобов’язаннями, так і внутрішніми соціально-економічними й екологічними реаліями. Розглянемо їх докладніше.

             Перше. Синхронізація поступу України з реалізацією принципів екологічно збалансованого само підтримуючого соціально-економічного розвитку є умовою її інтеграції до міжнародної спільноти. Причому досягнення демократичних, соціальних, економічних і екологічних критеріїв вступу до Європейського Союзу не є самоціллю України, а внутрішньою потребою її розвитку. Слід зазначити, що ця проблема тісно скорельована з проблемою диференціації якості, рівня та способу життя населення у європейському та українському вимірах.

             Якість життя визначають як рівень матеріального добробуту, умов праці і відпочинку, стану навколишнього середовища, охорони здоров’я, соціальних послуг, особистої безпеки, соціально-економічної нерівності, забезпеченістю роботою, вільним часом. Якість життя – це ступінь задоволення матеріальних, духовних, інтелектуальних, культурних, естетичних, екологічних та інших потреб людей. Так ось, за рівнем і якістю життя, що відбивається так званим «індексом людського розвитку», Україна серед інших 175 держав світу нині посідає місце у другій сотні. Причому за досить короткий час (з 1994 р.) вона значно опустилась у рейтингу цього показника. Наведені дані показують динаміку обвального погіршення умов життєдіяльності народонаселення України, що висуває розв’язання цієї проблеми на рівень проблем забезпечення національної безпеки та загальноєвропейської екологічної безпеки. За таких обставин, звісно, значно ускладнюються і міжнародні інтеграційні процеси.

             Друге. Об’єктивний науковий аналіз розвитку народного господарства свідчить, що Україна перебуває в стані затяжних демографічної й еколого-економічної криз, які перманентно посилюються. Середня тривалість життя громадян України більш ніж на 10 років менша, ніж у благополучних країнах світу. Природний приріст вже звично став відємним, виявляючи сталу тенденцію до подальшої депопуляції. А це означає, що в міру поглиблення еколого-економічної кризи не лише зменшуються ресурси економічного виживання суспільства, а й втрачаються основні матеріальні джерела реалізації економічних реформ – природний і трудовий потенціал.

             Недооцінка сьогодні значення екологічних проблем та природно-ресурсної бази суспільного відтворення призводить до виснаження і деградації природного середовища в майбутньому, що в свою чергу, ліквідує майбутні виробничі та соціальні можливості. Отож, успішна, послідовна реалізація принципів та цілей сталого екологічно збалансованого розвитку, як бачимо, тотожна вирішенню проблеми зміцнення продуктивних сил, поліпшення якості життя населення, що просуває її до рангу соціально-економічних пріоритетів.

             Третє. Зазначимо, що для України як держави з економікою перехідного типу, актуальним є питання спрямування її розвитку. Ще зовсім недавно Україна проголошувала курс на формування соціально орієнтованої моделі ринкових реформ. В зв’язку з цим нагадаємо, що у розвинутих країнах уже декілька десятиріч тому було визначене завдання переходу від соціально орієнтованої ринкової економіки до інвестиційно-інноваційної, для яких нині ці моделі – вже вчорашній або навіть позавчорашній день. На порядку денному сучасного цивілізованого поступу – екологічно орієнтована економіка.

             Йдеться про модель екологічного сталого розвитку, яка, по суті агрегує всі пропоновані та відомі моделі руху будь-яких сучасних соціально-економічних утворень і сублімує ці моделі як власні підсистеми. Модель екологічного сталого розвитку є такою системою само підтримуючого функціонування національного господарства, яка забезпечує добробут і вільний розвиток членів даного суспільства, зрівноважений зі станом природно-ресурсного потенціалу, та гарантує прийдешнім поколінням досягнення  паритетності еколого-економічних і еколого-соціальних цілей.

             Світовий досвід переконує, що тактика переходу на модель сталого розвитку здійснена завдяки певному використанню існуючих основних моделей розбудови економіки, але, на нашу думку, як допоміжних за їх значенням щодо стратегічної моделі екологічного сталого розвитку. Причому реалізація стратегічної моделі такого розвитку можлива лише за умови запровадження комплексу заходів адміністративного, освітнього, технологічного, фінансового та юридичного характеру, які зрештою узгоджують суспільні екологічні потреби, що тісно пов’язані з соціальними і детерміновані економічними інтересами  та рівнем технологічного способу виробництва. Окреслені закономірності моделей руху розвинутих соціально-економічних систем, безумовно, слід враховувати при визначенні провідних векторів трансформаційних спрямувань економіки України.

             Четверте. Досі в Україні, як показує практика, і у владних структурах, і в суспільній свідомості переважає думка, що прогрес тотожний економічному зростанню. Критерієм розвитку фактично вважається будь-який приріст виробництва. Так створюється ілюзія, нібито економічне зростання тим ефективніше, чим більше експлуатуються природні й трудові ресурси. Проте існуюча система господарювання відчужує заходи щодо поліпшення якості життя, раціоналізації природокористування як начебто економічно неефективні.

             Поступ соціальної системи, що руйнує свою матеріальну основу, є регрес. Прогресом можна визнати лише такий суспільний рух, за якого соціально-економічні цілі досягають одночасно з дотриманням екологічної рівноваги.

             Однак, наша економічна система лишається екологічно несприятливою. Україна посідає одне з перших місць у світі за рівнем споживання природних благ – енергії, води, корисних копалин – на одиницю ВВП. Так, ресурсомісткість вихідного національного продукту в 3 рази перевищує світовий рівень, а на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як у США – 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 разів більше, ніж в Росії, в 3,5 разів більше, ніж в Польщі, в в 8,3 разів вище, ніж у розвинутих країнах Європи, причому за останні 20 років енергомісткість одиниці ВВП України збільшилась майже вдвічі. При цьому, незважаючи на скорочення виробництва за останні десять років відбулось збільшення питомої ваги викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище на одиницю виробленої продукції. Наприклад, в розрахунку на одиницю ВВП зросли у 3,6 рази обсяги скидання стічних вод комунального господарства. Таким чином, реалії розвитку національної економіки свідчать про фактичне домінування моделі «ростоманії» над моделлю екологозберігаючого, гуманного поступу.

             «Великі народи, - писав Адам Сміт, - ніколи не бідніють від марнотратства приватних осіб, але вони бідніють від марнотратства своїх урядів». Цей класичний висновок наочно підтверджується, на жаль, вітчизняними еколого-економічними реаліями. Так, за даними Мінприроди, середньорічні втрати ВВП внаслідок погіршення стану довкілля сягають 10-15%, а за оцінками Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія), рівень екологічного збитку в Україні складає не менше, ніж 15-20% ВВП, і є однім з найвищих у світі.

             На думку Української Екологічної Асоціації «Зелений світ» надійних передумов сталого зростання економіки України поки не існує, їх ще треба створити. Також на нашу думку, нині орієнтація України на само підтримуючий, сталий, екологозбалансований розвиток є скоріш політичною доктриною, ніж реальним напрямом функціонування національного господарства. Якщо й надалі практично ігноруватиметься пріоритет соціальних екологічних проблем і не проводитиметься активна екологічна політика при вирішенні державних і загальноекономічних завдань, то це неминуче призведе до поглиблення економічної кризи та подальшої кризи і подальшої дестабілізації розвитку України.

             Сьогодні стоїть завдання перетворити ідеальну модель екологічно сталого розвитку на реальну модель вітчизняного способу виробництва. Будь-які програми і заходи щодо стабілізації народного господарства, які не враховують впливу екологічного чинника, ведуть у безвихідь. Тільки здійснення  (а не декларація!) екологічно і соціально орієнтованої економічної реформи здатна нормалізувати екологічну та демографічну ситуацію. Інакше кажучи, потрібен екологічний вектор зміни реформаційних моделей, а в усі ланки державного механізму і систему управлінських структур мають бути включені екологічні імперативи.

             Отже, маємо знайти шляхи досягнення «екологізації» національного господарства, насамперед, його економічних зв’язків, розкрити глибинні механізми функціонування економіки екологоорієнтованого типу. Йдеться про складний багатогранний процес, який охоплює екологізацію матеріально-технічної бази і екологічно зорієнтовану модернізацію загальнонаціонального механізму господарювання, створення інституціонально-правової основи сталого екологозрівноваженого функціонування соціально-економічної системи. Без урядового екологічного протекціонізму цього не здійснити.

             Розпочинати цю справу потрібно з об’єднання економічної та екологічної складової соціально-економічних реформ на національному, регіональному та місцевому рівнях, практичного врахування екологічних факторів безпосередньо у процесі господарської діяльності. Поточним завданням є досягнення спочатку оптимального (з огляду на сучасний стан економіки та довкілля) компромісу між господарським і природно-ресурсним потенціалом, а потім – поетапного переходу до гармонійного їх співіснування в інтересах суспільства.

             Зазначимо, що результативність переходу макроекономіки на екологічно виважений, сталий шлях розвитку безпосередньо залежить від міри розвиненості процесів раціоналізації природокористування на мікроекономічному рівні господарювання. А для екологозорієнтованого функціонування мікроекономіки потрібна зміна традиційної, як правило, екологічно недоцільної, економічної поведінки товаровиробників.

             Заінтересованість господарюючих суб’єктів у впроваджені маловідходних і ресурсозберігаючих технологій, у випуску екологічно чистих («зелених») товарів, поширенні екологічного менеджменту має постійно стимулюватися. Йдеться, таким чином про імплантацію екологічних цілей в інтереси національних товаровиробників. Тому конче потрібна дійова державна спонукально-примусова, злагоджена система адміністративно-законодавчих і економічних, ринкових інструментів екологічного регулювання, яка допомагає узгоджувати інтереси щодо виробництва продукції з природоохоронними цілями. Завдяки цьому досягається такий стан господарської діяльності, коли раціональне природокористування стає рівновеликим з основними виробничими завданнями, збалансовується з ними.

             Успіх цієї діяльності, безумовно, буде залежати, насамперед, від належної політичної волі, від цільової взаємодії всіх гілок влади, органів місцевого самоврядування, від активної участі громадських, наукових та інших організацій в процесі прийняття урядових рішень, а також від послідовної міжнародної позиції України як рівноправного партнера світового співтовариства щодо формування екологічного безпечного Європейського простору.                                      

                                   *          *          *

« До головної сторінки статей та інтерв'ю »

(C) 2005-2017 УЕА “Зелений Світ”
юр.адреса: 04070, м.Київ, Контрактова площа, 4
для листування: УЕА "Зелений світ"
01004, м.Київ, вул. Л.Толстого, 9
(050)-480-20-85 Олена Хохлова
(044) 289-16-80, zeleniysvit@ukrpack.net