Про УЕА
Зелений Світ
стисло про нас
Новини ми, Україна, світ
Проекти сучасні та майбутні
Наша газета інтернет версія
Україна
сталий розвиток
інтерв’ю, статті
Друзі Землі брати по справі

Zelenysvit on FBМи на FaceBook



META-Ukraine

www.zelenysvit.org.ua - УЕА Зелений Світ

Україна сталий розвиток

Інтерв’ю, статті  

Пустирями Чорнобиля доберемось до Нобеля - варто лиш усвідомити ціль!
 16.05.2012 23:56:02
Якою ж усе_таки бути горезвісній "Зоні відчуження" під кінець нашого століття

Пустирями Чорнобиля доберемось до Нобеляварто лиш усвідомити ціль!

 

Якою ж усе-таки бути горезвісній "Зоні відчуження" під кінець нашого століття? Питання, звісна річ, наболіле, але ж, либонь, чи не найцікавішим є те, що ніхто з причетних до цього відповідальних осіб не може, та й, здебільшого, не хоче безпосередньо ним перейматися. Не може - тому що весь минулий досвід постчорнобильських страждань і поневірянь зримо й невідворотно показує: жодна з  порушених аварією проблем не мала і, відповідно, не матиме в майбутньому відносно легкого розв'язання. Не хоче ж тому, що це просто-напросто не вигідно нашим владним установам. А взагалі прогноз щодо віддалених перспектив "Зони відчуження" має спиратися, по-перше, на сучасний стан справ, а по-друге, на закономірності та тенденції природних і суспільних процесів, які завдяки надбаному після катастрофи досвідові можна було б якось екстраполювати на перспективу. Причому помилки в оцінюванні окремих ланок такої надскладної моделі — ніби всупереч сухим статистичним законам — аж ніяк не взаємознищуються. Навпаки: вони ще більше й загрозливіше нанизуються одна на одну! Отож, тримаючи у пам'яті недавні публічні виступи та особисті зустрічі з такими знаковими вітчизняними постатями як Ліна Костенко, Юрій Щербак, Ярослав Тарас, сьогодні, так би мовити, для порівняння, мені б хотілося надати можливість висловити свою компетентну думку (а заразом, звичайно, й дещо зазирнути у майбутнє) президентові Української екологічної асоціації "ЗЕЛЕНИЙ СВІТ", колишньому голові Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (у Верховній Раді 3-го скликання), заслуженому природоохоронцю України ЮРІЮ ІВАНОВИЧУ САМОЙЛЕНКУ.

 

— Щороку 26 квітня я приходжу з квітами до могили ліквідаторів, а на зворотному шляху у розташованій поруч

(тобто на проспекті Миру) церкві запалюю, як правило, одразу дві свічки: одну — на вічну згадку про героїв, що передчасно пішли від нас; і другу — за здравіє живущим. Я шаную цю традицію, хоч і не надто плекаю надії на вище заступництво. Так, знову 26 квітня згадаємо, як годиться, про Чорнобиль, але… благополучно потопимо якихось рядових суєтних турботах — аж до наступної круглої дати. Якими вони будуть: "срібний" прийдешній ювілей, "золотий", а відтак і "діамантовий"?.. Нумо, хоч до черговоєї знаменної віхи облагородимо трішки сумнозвісний чорнобильський образ у вигляді двох похилих "шкелетів" (як при вході до Національного музею) чимось добрим і більш обнадійливим! А ще хотілося б зараз закцентувати увагу на існуванні так званого людського фактора. Бо ж сама навіть об'єктивність законів історії, як писав ще один блаженної пам'яті велезнаний німецький класик, випливає з того, що кожен в ній прагне чинити посвоєму, але в цілому чомусь щоразу виходить так, як не хотів ніхто. Отож, якщо й можна, скажімо, десь років на 30-50 уперед спрогнозувати долю радіоактивних плям чи, приміром, сумнозвісного "Рудого лісу", то вже передбачити поведінку відповідальних за це людей і тим більше суспільства в цілому — дуже сумніваюсь… Адже вся скількись осяжна постчорнобильська історія — це суцільний каскад трагічної, самогубської, самодурської, а нерідко й таки завідомо злочинної неправди!..

Що ж, тут ви, на жаль, маєте цілковиту рацію! Та чи не пора вже нам, однак, від цих малоприємних спогадів повернутися ближче до нинішніх реалій?

— Гаразд. Але з метою доступнішого читацького сприйняття спробую все ж таки виокремити найактуальнішу інформацію для роздумів, а відтак почну, либонь, з економіки. Ні для кого не секрет, що як засіб виробництва і власне Зона, і ЧАЕС після закриття мають від'ємну цінність. Після виводу останнього реактора ЧАЕС з експлуатації в зоні не залишається нічого, що дає економічну віддачу. Зона лише споживає кошти і ресурси. Продаж дезактивованого металобрухту за ціною 10 грн/кг та деревини по 70 грн/куб. м приносить Зоні за рік виручку "аж" 320 тисяч гривень (за винятком, звісна річ, того, що по дорозі мимохідь розкрадається). І це — вдумайтесь-но на хвильку! — при загальному понадстомільйонному бюджетному фінансуванні.

— Недарма ж багатьох моїх колег, та й просто численних інших "лицарів інтелектуального фронту" утримує в Зоні якраз оцей от значно підвищений рівень зарплатні. І саме заради неї вони часто-густо терплять воістину спартанські умови існування, порпаючись, як квочки чи бомжі, у радіоактивному бруді.

— Певно що так. Але ж водночас через цю ж таки причину (тобто високу вартість праці) будь-яка продукція, в

Зоні, вже апріорі приречена бути дорогою і неконкурентоздатною. Тож годі й дивуватися, що більш-менш вигідно можна продати із зони лише щось поцуплене. А з яким кадровим потенціалом наша країна збирається

вирішувати глобальні чорнобильські завдання через пару десятиліть? Адже відверто перекошений  гуманітарно-фінансово-правничий курс сучасних освітянських керманичів (на кшталт горезвісного міністра з ботанічним прізвищем і його вишколеної регіональної команди), безсумнівно, породить тьму-тьменну різного роду "управляючих персоналом", адвокатів, перекладачів, бухгалтерів і економістів. А ці горе-фахівці, котрі нівроку добре опанували мистецтво ухилятися від податків, у повсякденному житті, як виявляється, не здатні рівно навіть цвях у дошку забити! Не кажучи вже про щось істотніше: скажімо, провести осушувальні роботи, відпресувати керамічний контейнер чи бодай посадити потрібне дерево у відповідному грунті та ще й бажано саме там, де треба. Отже, знов вимушені будемо звертатися до її величності міжнародної спільноти, наймаючи таких же маловідомих нам, як і у недавньому випадку з конфайнментом, чужих заокеанських спеціалістів. Але якою ж буде їхня кінцева мета? Невже таки й справді допомогти нам? Авжеж, ні: заробити гроші — як це мало місце не тільки при будівництві вищезгаданого "безпечного об'єкту укриття", але й на всіх інших станційних ділянках! Що ж до моєї особистої думки — то, попри всі мінливі ситуативні обставини, завше, був переконаний у тому, що природа "Зони відчуження" неодмінно має бути взята під надійний правовий захист держави. Для чого, між іншим, майже і не потрібно значних фінансових затрат. Слід лише задекларувати режим заповідності тутешніх ландшафтних угідь (якщо й не всіх, то хоча б чверті від незайнятої залишковими МНСівськими виробництвами корисної земельної площі). Тоді будь-яке несанкціоноване втручання до них стане вже, варто сподіватися, досить-таки проблематичним. Але для цього спочатку потрібно прийняти кілька цільових природоохоронних законів (або ж, принаймні, має бути підписаний відповідний Указ Президента). A ентузіастів, охочих тут осісти, надто з числа досвідчених біологів зрілого чи нехай навіть пенсійного віку, смію вас запевнити, буде цілком удосталь, адже наочний приклад нескорених самоселів куди красномовніший за будь-які пропангандистські гасла!

— Тепер ми наблизилися до основного вашого професійного й громадянського покликання, безпосередньо пов'язаного зі щоденними і конче затребуваними нині проблемами екології.

— Якщо говорити про екологічну небезпеку Зони, то вона, насамперед, зумовлена безліччю радіоактивних залишків від зловісного квітневого вибуху на 4-му реакторі. Але, на щастя, основна маса їх зосереджена тепер уже під стінами об'єкта "Укриття", тобто практично ізольована від довкілля. Та на сотнях інших дрібних стихійних звалищ (не кажучи вже про відкриті природні угіддя, розташовані у десятикілометровому радіусі) міграція смертоносних ізотопів 90Sr та 137Cs у довкілля триває. Крім того, зараз, після виведення ЧАЕС з експлуатації, потрібно буде якомога надійніше ізолювати значну кількість додаткового, доставленого звідтіля бруду. І хоча всі ці потенційні джерела радіації досить-таки детально інвентаризовані, та все ж, наскільки мені відомо, ще й досі не вжито необхідних запобіжних заходів щодо їхнього безпечного зберігання. А ще, підкреслю, особливу (і причому не лише відомчу, а й загальнодержавну!) увагу слід звернути на водний шлях виносу шкідливих радіоактивних ізотопів за межі Зони. До того ж, на відміну від поверхневих водоймищ (де можна інколи і на човні покататися, і свіженьку рибинку динамітом поглушити), забрудненням підземних джерел практично ніхто вже з можновладців у наш час не переймається.

— А що ви можете сказати про вплив решти тамтешніх природних чинників: вітрового, техногенного та інших?

— Вони малоістотні (хоч певну негативну роль можуть все ж таки відігравати під час засушливих лісових пожеж чи при споживанні самовільно вирощеної тут сільгосппродукції), а тому навряд чи вимагають окремого профілактичного підходу. Те саме стосується і контролю за чистотою транспорту та відвантажуваних із Зони матеріалів: все це на кордонпостах ретельно перевіряють відповідні дезактиваційні служби і міліція. Але водночас (аби не захвалити колишніх колег із МНС) зазначу, що є в них і прорахунки, і від цього не можна відгороджуватись завісою мовчання!

— Тобто?

— Мало використовуються нинішні потенційні можливості Зони як унікального дослідного майданчика для відпрацювання новітніх технологій ліквідації ядерних катастроф, бажано, за міжнародною фінансово організаційною участю. Тож, оскільки до відомчих функцій В.І. Балоги входить розробка комплексних природоохоронних та господарчих планів освоєння підлеглих територій, то відтак це й його особисте (хоч і опосередковане) упущення.

— Отже, ви — за наукоємне перепрофілювання Зони, чи не так?..

— Авжеж! На екологічно забрудненій місцевості доцільно виконувати лише такі роботи, котрі є або необхідними для радіаційної безпеки населення, або ж дуже дешеві через малу частку вартості праці у загальній вартості одержуваного продукту. А ними і можуть стати різнопланові наукові дослідження. Окрім цільових експериментів чи апробації ефективних моделей протиаварійного захисту, варто звернути увагу і на "приземлені" питання: запобігання виносу радіонуклідів водним шляхом. Цей "головний біль" не даватиме спокою вітчизняним гідрологам, як мінімум, ще до кінця століття. І позбутися його вдасться хіба завдяки кардинальному якісному удосконаленню водоохоронних споруд на тимчасових паводкових заплавах і відгалуджених затоках Прип'яті вище ЧАЕС.

— А як щодо цілковитої (у перспективі) реабілітації природних угідь?

— Передовсім з розгляду абсолютно треба виключити територію заплямованої плутонієм "ближньої" ділянки, про цивільногосподарське освоєння якої не може бути й мови. А от решту земель таки й справді (особливо ж за наявності детальних наукових обгрунтувань) можна поступово повертати для потреб населення, — як це було зроблено півтора року тому стосовно Народицького району Житомирської області, де поля уже засіяні кормовою та технічною люцерною, даючи непоганий прибуток. Я впевнений, що незламний козацький дух моїх славних співвітчизників подолає наслідки чвертьвікового прокляття, посланого нам відверто ворожими силами минулого тоталітарного режиму. Бо наперекір злу досі прихований надпотужний науковий потенціал "Зони відчуження" закарбується в новітній історії України ще не одним Нобелівським лауреатом, який мовою фактів і цифр змінить попередні уявлення людства про радіацію, автономне генне самоочищення та гормезис.

 

 

Інтерв'ю брав

Сергій Красюк                                                                                                                                 Світогляд №2, 2012

« До головної сторінки статей та інтерв'ю »

(C) 2005-2017 УЕА “Зелений Світ”
юр.адреса: 04070, м.Київ, Контрактова площа, 4
для листування: УЕА "Зелений світ"
01004, м.Київ, вул. Л.Толстого, 9
(050)-480-20-85 Олена Хохлова
(044) 289-16-80, zeleniysvit@ukrpack.net