Схоже, діти в Херсоні навчилися
давати ради екологічним негараздам краще та швидше, ніж місцева влада вкупі з
бізнесом. У нас досі не можуть розгребти «завали» пластикового непотребу як на
вулицях і парках, так і на звалищах. Встановили контейнери для збирання
порожніх ПЕТ-пляшок, але їх виявилося замало. Та й підприємців, охочих забирати
ці пляшки, також небагато: кажуть, продаж таких відходів у якості сировини
заледве дозволяє відшкодувати витрати на їх вивезення. А от у загальноосвітній
школі № 32 Херсона дружна команда з вісімнадцяти хлопців та дівчат віком від
дванадцяти до шістнадцяти років вкупі з учителькою біології Ольгою
Демченко цю проблему успішно вирішила. Ще й на майбутнє «розкручує» цілий
проект з утилізації пластику!
Розповідає Ольга Демченко: «Два роки
тому все починалося з обміну порожніх ПЕТ-пляшок на солодощі. Ними заповнювали
контейнер на шкільному подвір’ї, потім пляшки забирало приватне підприємство, а
на отримані гроші ми знову купували солодощі, аби більше приносили пластику. Та
згодом підприємство відмовилося від вивезення пляшок – пояснили, що це стало
невигідно. Але ми вирішили справи не кидати: вигідно чи невигідно, а жити в
купах сміття – це неподобство. Тому склали свою програму, і отримали від
доброчинного фонду механічний прес, який дозволяє переробляти пляшки на
брикети. Школа ж виділила для нього приміщення, і справа пішла. Тепер ми
отримуємо від тридцяти кілограмів брикетів на місяць, і самі відшукали два
пункти, де їх купують. З одного цей товар вивозять у Харків, де з нього
виготовляють м’яку черепицю, а з іншого – аж у Туреччину, де брикети
переробляють на пластиковий посуд та інші дрібнички, на кшталт контейнерів для
яєць. Потім таку продукцію знову переправляють до нас, і українці охоче її
купують. Але ми вважаємо: неправильно платити за те, що легко можемо самі
виробляти. Відтак, узялися за новий проект, і доброчинний фонд надав нам грант
у 12,5 тисяч євро. На ці гроші хочемо купити два верстати для подрібнення
пластику та виготовлення всіляких потрібних у господарстві речей: від лавочок
якої завгодно форми до адресних табличок хоч на все наше місто. Перший транш
грантових коштів уже надійшов на рахунок громадської організації, яка з нами
співробітничає».
Директор ЗОШ-32 Володимир Педченко
задум всіляко підтримує. Каже, проекти, започатковані командою школярів та
вчителькою, допомагають не тільки звільняти вулиці від сміття. Вони ще й
розвивають екологічне мислення, навчають креативності й роботи в команді. «Діти
так захопилися можливістю зробити щось для навколишнього середовища, що навіть
батьків до цього долучили. Разом з ними, приміром, виїжджали у вільний час до
курортів Лазурне та Залізний Порт, аби збирати пластикове сміття на
чорноморському узбережжі», — додає Володимир Васильович.
Для того, аби налагодити повний цикл
переробки пластикового сміття у Херсоні, і непогано на цьому заробляти, команді
однодумців зі школи № 32 поки що бракує тільки одного – даху над головою. У
школі вільної нерухомості площею від ста квадратних метрів просто немає: не
будеш же запускати верстати просто в класі, коридорі чи спортзалі.
Звернулися з цим до мерії. Там ініціативу начебто підтримали, але запропоноване
муніципальною владою приміщення під «міні-завод» не опалювалося. І знаходитися
там узимку, а тим паче працювати дітям було не дуже корисно для здоров’я.
У міськраді аргументи прийняли до
уваги, і пообіцяли підшукати щось придатніше, із більш людськими умовами. Та
минуло вже два місяці, а справа вперед не рухається, і грантові кошти
«залежалися» на рахунку. То коли ж «слуги народу» на ділі, а не на словах
доведуть свою зацікавленість у тому, аби рідне місто стало бодай трохи
чистішим? Якщо дорослі дяді самі «не кують не мелють», то хоч дітям дайте
працювати!