Новини

Схоже, діти в Херсоні навчилися давати ради екологічним негараздам краще та швидше, ніж місцева влада вкупі з бізнесом. У нас досі не можуть розгребти «завали» пластикового непотребу як на вулицях і парках, так і на звалищах. Встановили контейнери для збирання порожніх ПЕТ-пляшок, але їх виявилося замало. Та й підприємців, охочих забирати ці пляшки, також небагато: кажуть, продаж таких відходів у якості сировини заледве дозволяє відшкодувати витрати на їх вивезення. А от у загальноосвітній школі № 32 Херсона дружна команда з вісімнадцяти хлопців та дівчат віком від дванадцяти до шістнадцяти років вкупі з учителькою біології Ольгою Демченко  цю проблему успішно вирішила. Ще й на майбутнє «розкручує» цілий проект з утилізації пластику!

Розповідає Ольга Демченко: «Два роки тому все починалося з обміну порожніх ПЕТ-пляшок на солодощі. Ними заповнювали контейнер на шкільному подвір’ї, потім пляшки забирало приватне підприємство, а на отримані гроші ми знову купували солодощі, аби більше приносили пластику. Та згодом підприємство відмовилося від вивезення пляшок – пояснили, що це стало невигідно. Але ми вирішили справи не кидати: вигідно чи невигідно, а жити в купах сміття – це неподобство. Тому склали свою програму, і отримали від доброчинного фонду механічний прес, який дозволяє переробляти пляшки на брикети. Школа ж виділила для нього приміщення, і справа пішла. Тепер ми отримуємо від тридцяти кілограмів брикетів на місяць, і самі відшукали два пункти, де їх купують. З одного цей товар вивозять у Харків, де з нього виготовляють м’яку черепицю, а з іншого – аж у Туреччину, де брикети переробляють на пластиковий посуд та інші дрібнички, на кшталт контейнерів для яєць. Потім таку продукцію знову переправляють до нас, і українці охоче її купують. Але ми вважаємо: неправильно платити за те, що легко можемо самі виробляти. Відтак, узялися за новий проект, і доброчинний фонд надав нам грант у 12,5 тисяч євро. На ці гроші хочемо купити два верстати для подрібнення пластику та виготовлення всіляких потрібних у господарстві речей: від лавочок якої завгодно форми до адресних табличок хоч на все наше місто. Перший транш грантових коштів уже надійшов на рахунок громадської організації, яка з нами співробітничає».

Директор ЗОШ-32 Володимир Педченко задум всіляко підтримує. Каже, проекти, започатковані командою школярів та вчителькою, допомагають не тільки звільняти вулиці від сміття. Вони ще й розвивають екологічне мислення, навчають креативності й роботи в команді. «Діти так захопилися можливістю зробити щось для навколишнього середовища, що навіть батьків до цього долучили. Разом з ними, приміром, виїжджали у вільний час до курортів Лазурне та Залізний Порт, аби збирати пластикове сміття на чорноморському узбережжі», — додає Володимир Васильович.

Для того, аби налагодити повний цикл переробки пластикового сміття у Херсоні, і непогано на цьому заробляти, команді однодумців зі школи № 32 поки що бракує тільки одного – даху над головою. У школі вільної нерухомості площею від ста квадратних метрів просто немає: не будеш же запускати верстати просто в класі, коридорі  чи спортзалі. Звернулися з цим до мерії. Там ініціативу начебто підтримали, але запропоноване муніципальною владою приміщення під «міні-завод» не опалювалося. І знаходитися там узимку, а тим паче працювати дітям було не дуже корисно для здоров’я.

У міськраді аргументи прийняли до уваги, і пообіцяли підшукати щось придатніше, із більш людськими умовами. Та минуло вже два місяці, а справа вперед не рухається, і грантові кошти «залежалися» на рахунку. То коли ж «слуги народу» на ділі, а не на словах доведуть свою зацікавленість у тому, аби рідне місто стало бодай трохи чистішим? Якщо дорослі дяді самі «не кують не мелють», то хоч дітям дайте працювати!