Новини

На жаль, образ мисливця в Україні зазнає публічного осуду як знищувача природи, а особливо диких тварин. Коли, наприклад, до соцмереж потрапляють світлини мисливців із трофеями (особливо, якщо мисливець публічна особа), ці фото викликають шквал негативних коментарів. У пересічного громадянина полювання асоціюється майже із знущанням над тваринами та шкуродерством.

Ситуація зі сприйняттям мисливця в західній Європі дещо інша, там ця людина викликає повагу. Незважаючи на складність, отримати посвідчення мисливця – довге навчання, складання іспитів на знання законодавства, екології, навичок з володіння вогнепальною зброєю, значних витрат на посвідчення, дозволи на полювання, оренду мисливських угідь тощо – в Німеччині, наприклад, від 2 до 3 відсотків населення беруть участь у полюваннях. Разом з тим, в Україні за офіційною статистикою ця кількість становить лише 1% від населення, а на практиці ще менше. До того ж, в ЄС мисливська галузь підтримується та дофінансовується державами, як важлива складова природоохоронної діяльності, про що в Україні навіть не згадують.

Чому так відбувається?

За словами Голови науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, доктора наук, еколога Василя Новицького цьому феномену є кілька пояснень.

По-перше, брак комунікацій з боку власне мисливської спільноти, яка не оприлюднює в публічному просторі всі ті добрі справи, які вона робить для охорони тварин та довкілля. Насправді, саме мисливці найбільше охороняють тварин на практиці, ніж більшість інших природоохоронних організацій та установ.

По-друге, поведінка браконьєрів, яку часто спостерігають місцеві жителі. Саме браконьєрів, а не мисливців. Певний прошарок осіб накидає негатив від браконьєрства на всю спільноту людей зі зброєю, ототожнюючи їх із мисливцями.

По-третє, це діяльність деяких «зоозахисників» та екотерористів, які мають полювання та мисливців за своєрідну мішень, в яку простіше за все поцілити, замість висвітлення справжніх екологічних проблем України, як то: забруднення довкілля викидами виробництва, використання заборонених пестицидів в агропромисловості тощо. «Зловживання в агросекторі мають системний характер і саме це є основною причиною зникнення тварин, – зазначає Василь Новицький. – В Європі, наприклад, на сільгосптехніці використовують спеціальні пристрої-відлякувачі для тварин. До того ж, там заборонено надто низько скошувати траву під час гніздування птахів та народження зайченят. Зрозуміло, що нічого з вищепереліченого в Україні немає. До того ж, за офіційними даними, в Україні розорано під посіви майже 56% площі країни, у той час у Німеччині ця цифра становить 34% та вже вважається національною катастрофою. Якщо додати до цього площі, зайняті поселеннями та іншими «неугіддями», то виявиться, що тваринам просто немає де жити. Натомість потужне агролобі в Україні допоки не давало жодного шансу на прийняття адекватних екологічних законів.

Чи зміниться ця ситуація найближчим часом? Залежить як від мисливської спільноти та її здатності комунікувати, так й від дій держави, яка в гонитві за популістськими сьогохвилинними «екологічними» рішеннями забуває про справжні проблеми в природоохоронній галузі країни. Тим часом, громадські природозахисні організації та рухи зосередились на знищенні мисливського господарства, оголосивши мисливців ворогами всієї країни.

До чого може призвести заборона полювання в Україні?

Останнім часом в Україні з новою, особливою потужністю піднімається питання заборони полювання, як, начебто, єдиного способу вирішення усіх екологічних проблем країни. Мисливці стають такими собі «цапами-відбувайлами», яких роблять відповідальними за зниження популяції диких тварин, забруднення свинцем довкілля тощо.

Натомість ніхто не наводить прикладів наслідків подібних заборон. Жодного разу, в жодній країні тотальна заборона полювання не приносила очікуваних результатів. За часів Радянського Союзу на території України такі заборони практикувались двічі. Кожного разу ця заборона приводила до того, що через деякий час влада була змушена знову знімати обмеження з причини негативних наслідків. Нині заборона на полювання діє в Кенії, що перетворило країну на лідера нелегального видобутку слонової кістки, натомість коштів від «екологічного туризму», на який розраховувала влада країни, взагалі не вистачає на охорону диких тварин. У Ботсвані полювання на слонів було заборонене в 2014 році під натиском зоозахисних організацій. Це призвело до того, що на 18 місцевих жителів нині припадає один слон, тварини почали нападати на людей та їхні помешкання. Місцеве населення почало ставити пастки, в яких слони довго вмирали в муках. Зараз влада Ботсвани вирішила переглянути питання заборони полювання на слонів.

За словами Василя Новицького, заборона полювання в Україні в черговий раз призведе до катастрофічних наслідків. У першу чергу, до жахливого масового браконьєрства, яке не обмежене достатньо законодавством та механізмом його реалізації. Нині, щоб реально потрапити до в’язниці за браконьєрство, людина має вбити трьох лосів або 20 зайців за одне полювання. Якщо зараз охороною дичини займаються користувачі мисливських угідь, які утримують у штаті тисячі єгерів та мисливствознавців, то у разі, якщо мисливство буде під забороною, всі витрати з охорони ляжуть на плечі держави, яка не готова до цього, бо немає відповідної служби охорони тваринного світу. Таку службу треба буде створити з нуля, на це знадобляться сотні мільйонів гривень з держбюджету, щорічні витрати на утримання такої служби, але де їх візьме у даній ситуації держава, у якої немає коштів на пенсії, на систему охорони здоров’я, освіту..?

Інший експерт, мисливствознавець Володимир Нижник теж погоджується з думкою науковця та вказує на ще один наслідок заборони полювання – це неконтрольоване розмноження хижаків. На його думку: «Людство настільки втрутилося у екологічні процеси, що сьогодні без людини вже не може проходити регуляція щільності хижаків. Якщо мисливці не будуть займатись цим регулюванням, ми втратимо популяцію всіх інших диких тварин. Є такі поняття, як оптимальна щільність та баланс між тваринами. Наприклад, вовк з’їдає в середньому тонну м’яса за рік – це близько п’яти дорослих оленів або 200 голів молодняка. За держстатистикою вовків в Україні нараховується близько 2000 особин, натомість за моїми оцінками ця цифра наближається до 3,5 тисячі. Крім вовка є й інші хижаки – 25 тисяч бродячих собак та 2,5 тисячі бродячих котів, що мешкають та полюють у мисливських угіддях, зокрема, й на червонокнижних тварин. А про лисиць говорити й годі, вони завдають таких збитків, що їх важко підрахувати, причому не тільки мисливській галузі, це біда і приватних домогосподарств. Скажені лисиці – це окрема тема і лихо, яке захлеснуло всю країну останніми роками.

Що стосується тваринного балансу, то для прикладу візьмемо популяцію лося в Україні. За науковими висновками для його нормального існування, співвідношення лось:вовк має бути 20:1. Порахуємо. Нині популяція лося за офіційною статистикою становить близько 7 тис. голів. На думку зоозахисників, їхня популяція в два-три рази менша. Тобто навіть взявши офіційну цифру, вовків у нашій країні має бути не більше 350 особин, а їх у нас – понад 2000. Разом з цим, деякі природоохоронні організації пропонують занести вовка до Червоної книги чи хоча б винести зі списку шкідливих хижаків і майже припинити їхнє регулювання. Мисливці не проти вовків, але вони й за лосів, оленів, косуль.., які страждають від неконтрольованого розмноження хижаків».

Всі ці наслідки заборони полювання призведуть до протилежних від очікуваних результатів, а саме: зниження кількості тварин та розповсюдження небезпечних для людини хвороб.

Але чи саме від полювання гинуть тварини? Еколог Василь Новицький підкреслює, що за дослідженнями науковця Володимира Бондаренка, які він зробив у 2002 році, 62% популяції зайців гине від сільськогосподарської діяльності людини, 3–4% – на автошляхах, 15% – від браконьєрства і лише 12–15% – добувають мисливці у законний спосіб, отримавши дозволи та сплативши мита.

«Таким чином стає зрозуміло, що не мисливство є основною причиною зниження популяції тварин, а саме агросектор», – говорить Василь Новицький. – Тож заборона полювання не принесе ніяких результатів, крім популістської спроби відволікти увагу від справжніх проблем природоохоронної діяльності в країні».

Христина РІВЕРА, Газета “Природа і суспільство”