Новини

На минулому тижні в Україні відбулася урочиста церемонія початку будівництва централізованого сховища відпрацьованого палива. За твердженнями деяких українських урядовців, цю подію можна розцінювати трохи як не перемогу у боротьбі України за свою енергетичну незалежність. Саме тому, сьогодні вкрай важливо відділити міфи від реальності, та зрозуміти, що насправді це сховище означає для українців, які ризики та небезпеки воно несе нам та нашим прийдешнім поколінням. 

Екодія підготувала 3 факти, які розвіюють найбільш поширені міфи щодо будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива під Києвом:

1.                  Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) – не «могильник» радіоактивних відходів, проте є потенційно небезпечним об’єктом.  ЦСВЯП це тимчасове (на 100 років) поверхневе сховище для відпрацьованого ядерного палива із трьох українських АЕС – Рівненської, Южноукраїнської та Хмельницької. ЦСВЯП як ядерна установка загальнодержавного значення буде об’єктом підвищеної  екологічної небезпеки, із ризиками у разі аварійних ситуації, зокрема, під час транспортування контейнерів із відпрацьованим паливом із трьох різних регіонів України. Виключати будь-який негативний вплив на природні об’єкти та здоров’я населення під час його експлуатації є хибним та потенційно небезпечним. В Україні вже існує схожий об'єкт – Сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП) у Енергодарі, що приймає відпрацьоване паливо Запорізької АЕС. Розташування такого сховища безпосередньо біля станцій має суттєву перевагу у тому, що  не потрібно транспортувати країною небезпечні відходи поки чекаємо будівництва об'єкту для їх остаточного захоронення.  

2.                  ЦСВЯП не вирішує проблеми радіоактивних відходів. Наприклад, високорадіоактивні відходи переробки українського ядерного палива із реакторів ВВЕР-440 (енергоблоки Рівненської АЕС 1,2),  які зараз теж зберігаються у Росії, не будуть розміщуватися у ЦСВЯП. Для них потрібно будувати Сховище осклованих відходів проміжного зберігання, і це будівництво на сьогодні ще навіть не розпочато. Вирішення проблеми остаточного захоронення  високорадіоактивних довгоживучих відходів діяльності атомної промисловості України досі перебуває на стадії наукових пошуків. 

3.                  Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива не забезпечує енергонезалежності України! Доки ми експлуатуємо радянські атомні енергоблоки, ми ніколи не станемо енергонезалежними від Росії. Це зафіксовано у індикаторах оновленої Енергетичній Стратегії  України до 2035  року: не більше 50% свіжого ядерного палива від одного постачальника. Навіть у далекому 2035 році до 50% свіжого ядерного палива передбачається закуповувати у Росії. Це пов’язано з тим, що у світі є лише два постачальники, які мають технологію виробництва ядерного палива для реакторів радянського типу – російський ТВЕЛ та американо-японський Вестінгаус.  На сьогодні, жоден із українських атомних реакторів не працює без російського палива. Американське паливо тестується на трьох енергоблоках українських АЕС, де лише частина паливних збірок американського виробництва, а решта – досі російські. Технічна можливість та безпечність застосування 100% американського палива в українських атомних реакторах спеціалістами ще не доведена і не погоджена державним регулятором з ядерної та радіаційної безпеки.  

Для вирішення накопичених проблем із відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами в Україні потрібно:

·                     Повне врахування вартості проектування, будівництва та експлуатації сховищ для радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива у тарифі на атомну електрику. «Дешевизна» атомного кіловата базується, в тому числі, на неврахуванні у його ціні повних витрат на вирішення проблем радіоактивних відходів. Ці проблеми наразі перекладаються на наступні покоління;   

·                     Припинення виробництва нових радіоактивних відходів. Прийняття рішення та плану дій про «енергетичиний перехід» України до більш безпечних джерел енергії. Вітрова та сонячна енергетика, і, в першу чергу, підвищення ефективності використання енергії, не продукують радіоактивних відходів і дозволять Україні уже до 2050 р. на 91% забезпечувати свої енергопотреби за рахунок відновлюваних джерел та  отримати омріяну енергетичну свободу.

 

За додатковою інформацією звертайтесь:
Ірина Головко
Керівник відділу енергетики
Центр екологічних ініціатив «Екодія»