Новини

Наприкінці 2017 року лося внесли до Червоної книги України. Тобто повністю заборонили полювання на нього. Але, не минуло й року, як 27 листопада Окружний адміністративний суд Києва скасував заборону полювання на лося і його внесення до Червоної книги. На сайті суду сказано, що міністерство у своєму рішенні не навело "жодного наукового обґрунтування необхідності занесення тварини до Червоної книги України та не зазначило чітких даних щодо чисельності популяції та її динаміки". Також в суді зазначили, що заборону полювання на лося міністерство мотивувало експертним висновком Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, однак суд так і не зміг з ним ознайомитися.  Розгорівся «лосиний шкандаль» більше схожий на популістську «батрахохіомахію» напередодні виборів між зоозахисниками та мисливцями.  Врешті решт на початку квітня цього року шостий апеляційний суд Києва задовольнив апеляцію Міністерства екології та природних ресурсів щодо включення лося до Червоної книги. Лось залишився у Червоній книзі України. Як-то кажуть, без лімітів! До відома, в Україні чисельність цієї тварини коливається у кількості до шести тисяч тварин, у Білорусі та Польщі вона складає близько 30 тисяч, у Фінляндії, де полювання на лося чи не найпопулярніше – більше 100 тисяч особин, (щорічно мисливці добувають у середньому кожного третього). Яке майбутнє очікує на українського лося? Спробуймо розібратися з експертами.

Для більшості вчених, обізнаних у проблемах збереження рідкісних видів, це питання має однозначну відповідь – НІ! Чому ж так вперто цього домагаються малоосвічені в цій проблемі та і взагалі в складних сучасних екологічних проблемах особи, що називають себе екологами-зоозахисниками, борцями за збереження тварин, зокрема, лося?

«Зоозахисники» не мають жодної уяви про сучасні тенденції та технології збереження видів, що мають практичне значення! Крім того, потрібні і знання еволюції людини, як біосоціальної істоти, яка успішно еволюціонувала завдяки своїй плотоїдності, тобто поїдаючи м’ясну їжу. Тільки завдяки цьому маленький австралопітек – напівхижак, до речі, основу живлення якого складало м’ясо тварин, дав еволюційні паростки, від яких згодом з’явився Homo sapiens. На відміну від нього, рослиноїдний австралопітек гігантеус (величезний, але, мабуть, не дуже розумний) зник, не залишивши нащадків!

За часи еволюція полювання, яке намагаються заборонити в Україні псевдоекологи, мала надзвичайне значення. Так, для забезпечення їжею первинної орди, треба було добувати великих тварин. Для цього створювалось угруповання, яке стало основою соціальних структур (з’являвся керівник угруповання, проходив розподіл функцій під час полювання тощо). Треба було обмінюватись інформацією – розвивалася мова! Треба було знати особливості поведінки здобичі – розвивався інтелект! Таким чином полювання зіграло визначну роль у формуванні людини.

До чого тут лось, спитаєте ви? Він традиційно був важливим мисливським видом у Європі та Україні. Чисельність цього виду в другій половині ХХ ст. в Україні була достатньо високою, вид був широко розповсюджений, причому на півдні лосів зустрічали на Азовському узбережжі. Браконьєрська здобич лося іноді відбувалася, але надзвичайно рідко, бо закон «гарантував» браконьєру 4 роки за ґратами! Навіть на безлісній Мелітопольщині в невеличкому Старобердянському лісі нами обліковувалось до 40 особин! Але тварини трималися і в невеличких лісових ділянках у 10–30 га та у лісосмугах. Не дивно, що кожного року впродовж майже 15 років місцеві мисливці отримували 6–7 ліцензій на цей вид. Але в кінці 80-х р. лося визнали шкідником лісу і відтоді почалося стрімке зменшення його чисельності.

З розвалом СРСР закони, що зберігали взагалі копитних, перестали діяти, у багатих людей з’явилася раніше заборонена нарізна далекобійна зброя і браконьєрство стало головним чинником швидкого зменшення чисельності лося.

Сучасна ситуація з прийняттям багатьох позитивних законів України обумовила стабілізацію його чисельності. Тому круглий стіл, організований директором Інституту зоології УАН у листопаді 2017 р., на якому зібралось 26 вчених-зоологів та мисливствознавців, був дуже важливим заходом. Після довготривалого аналізу ситуації з лосем на цьому заході були прийняті найрозумніші, на мою думку, Рішення:

– лося в Червону книгу не заносити;
– полювання на цей вид тимчасово призупинити до проведення його інвентаризації;
– в подальшому полювання дозволяти в мисливських господарствах, де чисельність оптимальна або перевищує її.

Якщо б Рішення, які були прийняті на круглому столі були реалізовані, то це б сприяло тому, що мисливські господарства використовували широкий спектр біотехнічних заходів для підвищення чисельності лося. Відповідно посилилась охорона цього виду, як привабливого в комерційному відношенні. Це сприяло б новим акціям інтродукції лосів, яких мисливські господарства закуповують у Білорусі та країнах Балтії. Поява особин з інших частин Європи підвищила б гетерозиготність та стійкість лося до хвороб та несприятливих умов.

Які ж загрози постали перед нами, коли лось опинився у Червоній книзі? Тепер лось у мисливських господарствах стане взагалі небажаним видом, охорону якого просто не будуть проводити ні держава, ні господарства. Якихось державних програм, звичайно, теж не буде (а вони повинні створюватись, якщо вид занесено до Червоної книги!). Як приклад осетрові, яких «вкинули» в Червону книгу ще у 1994 р. Де Програма «Український осетер», де осетрові розплідники і взагалі самі осетрові?

І останнє, за незаконне добування лося повинна бути передбачена кримінальна відповідальність, як це було раніше, коли за це, крім величезного штрафу, можна було отримати чотири роки ув’язнення. А сам штраф на сьогодні має становити мінімум 240 тисяч грн. Нинішнє покарання у 80 тис. грн для наших можновладців-браконьєрів просто не помітне. Таку норму необхідно внести до Кримінального кодексу, Закону України «Про мисливське господарство та полювання», Закон України «Про тваринний світ».

Валерій ЛИСЕНКО,
доктор біологічних наук, професор,
“Лісовий і мисливський журнал”