Новини

ЧОРНОБИЛЬ – ЛИШЕ ФАКТИ

 Cухі рядки про завершення насування «Арки» на об’єкті «Укриття» процитували майже всі інформаційні агенції світу. А що треба було зробити Україні і світовій спільноті, щоб ці рядки прозвучали? Скажу коротко – 30 років день у день системно та відчайдушно боротися спочатку з секретами КДБ та пропагандою СРСР, а потім – бюрократією, українським та світовим ядерним лобі, доносячи правду людству про жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи.

 І знову запитання, чи справді в Україні були такі сподвижники, відчайдухи, які без копійки державної допомоги тридцять років робили таку потрібну українцям та світовій цивілізації справу? Так, були і є!

 У 1986-1991 роках, не зважаючи на заборону та переслідування КДБ СРСР, правду про наслідки катастрофи на ЧАЕС говорили нині покійні письменники Олесь Гончар та Сергій Плачинда. Олесь Гончар був батьком Української екологічної асоціації «Зелений світ», а Сергій Плачинда першим Головою «Зеленого світу» України. Поряд з ними стояли і несли правду про гіркий Чорнобиль уже нині покійні науковці: Дмитро Гродзинський, Святослав Сахаєв, Інна Смірнова, Євген Корбецький, кінорежисер Юрій Ткаченко і багато інших моїх вчителів та побратимів. Особливо вагомий внесок у донесенні до громадян України і світового співтовариства правди про загрози та наслідки Чорнобильської катастрофи зробив вчений-медик та письменник Юрій Щербак. Обіймаючи посади з початку Голови УЕА «Зелений світ», Голови Партії Зелених України, першого Міністра екології нашої незалежної держави, а потім посла України в Ізраїлі, США, Канаді, він всіма своїми силами сприяв розумінню державними діячами провідних країн світу, що проблеми Чорнобиля, це не лише проблеми України.

Розумінню загальносвітового масштабу Чорнобильської катастрофи активно допомагала вчений-біолог Наталія Преображенська, яка очолювала медичну комісію «Зеленого світу». Зі своїми лекціями про наслідки викидів радіації з четвертого блоку АЕС пані Наталія об’їздила більше 30 країн Європи, Америки та Азії. За подвижницьку роботу в збереженні здоров’я потерпілих від Чорнобиля дітей пані Наталії Преображенській присвоєно звання «Посол Миру» ООН.

Особливу роль у з’ясуванні та розсекреченні правди про події, що відбувались напередодні Чорнобильської трагедії, в ніч на 26 квітня 1986 року та потім, протягом усього 1986 року, відіграв голова юридичної комісії «Зеленого світу» Віктор Вовченко. Він, у рамках «Чорнобильського розслідування», яке доручила йому провести Зелена Рада УЕА «Зелений світ», своєю постановою від 16 грудня 1990 року зміг винести з приміщення одного з комітетів Верховної Ради СРСР копії засекречених документів тодішнього Уряду СРСР та копії постанов тодішнього Політбюро ЦК КПРС під головуванням М. Горбачова. Саме ці документи лягли в основу обвинувального акту, за яким були притягнуті до відповідальності перший секретар ЦК Компартії України В. Щербицький, Голова Верховної ради УРСР В. Шевченко та ряд інших високопосадовців. Згадані вище керівники Української Республіки, знаючи про руйнівний вплив радіації на здоров’я, вивели на першотравневу демонстрацію 1986 року сотні тисяч людей. Також слід зазначити, що перед тим, як ухвалити це злочинне рішення, керівництво українського уряду та Компартії УРСР вивезли своїх дітей та рідних за межі республіки.

У 1991-1996 роках «зелені» України зосередили свою увагу на соціальному захисті ліквідаторів та переселенців. З цією метою з активістів «Зеленого світу» була створена ціла низка Чорнобильських громадських організацій соціального спрямування, серед яких особливо виділяються «Союз Чорнобиль Україна», «Мама-86», «Спілка інвалідів Чорнобиля» та інші, не менш поважні громадські організації. Саме такий потужний громадський рух дозволив Україні в першій половині 90-х сформувати чинне законодавство соціального захисту чорнобильців.

З самих витоків Зеленого руху (до речі, з якого потім і відокремився Народний Рух України), поряд з відомими іменами письменників та вчених стояли рядові пасіонарії-активісти, які невтомно організовували та проводили екологічні мітинги, пікети, прес-конференції, організовували круглі столи з обговорення кричущих екологічних проблем і, насамперед – чорнобильських. Особливо серед них виділялись мої побратими: Віталій Кононов, який очолював мистецькі акції «Зеленого світу», Сергій Курикін та Віктор Хазан. Двоє останніх день і ніч працювали на міжнародній ниві. Саме завдяки їхній подвижницькій праці авторитет «зелених» України так високо тримається на європейській та світовій арені. Так створювався фундамент, на якому Україні можна було заявити про свої амбіції на міжнародне фінансування перетворення об’єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему.

10 років Зелені України формували своєю кропіткою (без державної підтримки) працею міжнародну думку щодо створення Чорнобильського фонду «Укриття», який і був заснований у 1997 році.

1998-2002 роки надзвичайно важливі для фонду, його становлення як важливої і ефективної міжнародної організації. Саме в цей час у нашій державі продовжує набирати силу Зелений рух.

Партію Зелених України очолює молодий та амбітний політик Віталій Кононов. Вихований з кінця 80-х у зеленому середовищі на екологічних мітингах, маніфестаціях, пікетуваннях і дискусіях з європейськими політиками в рамках діалогу «схід-захід», він приводить Партію Зелених до Українського парламенту. За партійними списками до Верховної Ради приходять і лідери «Зеленого світу» 90-х років Юрій Самойленко та Віктор Хазан.

Маючи значний міжнародний досвід, Віктор Хазан у ВРУ зосереджується на створенні «Концепції сталого розвитку України». Юрій Самойленко отримав у Верховній Раді важелі голови комітету з питань екологічної політики та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Спираючись на підтримку фракції «зелених», яку очолив Віталій Кононов, він активно береться за виконання одного з програмних пунктів Зелених України – виведення (закриття) з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему. До речі, більше в програмі жодної з політичних партій чи громадських організацій України такої мети не було.

Спираючись на підтримку Європейської Партії Зелених, членом якої на той час ПЗУ уже була, Ю. Самойленко та В. Кононов організовують міжнародний тиск на уряд України з метою закриття ЧАЕС та наповнення грошима Чорнобильського фонду «Укриття».

До речі, відвідуючи вперше Лондон на асамблеї донорів фонду, я з подивом дізнався, що Україна свої внески до фонду не платить, а відтак може втратити вплив і на рішення, які приймаються керівництвом фонду. Така безпечність та бездіяльність Уряду України негайно стала предметом парламентських слухань і більше на моїй пам’яті неплатежів з боку України (а це для держави невеликі кошти в межах 20-30 млн. гривень) не фіксувалось. Відтоді віце-прем’єр регулярно інформував комітет і фракцію «зелених» про свою діяльність у рамках фонду. Не забарилося і рішення Уряду про зняття ЧАЕС з експлуатації, а комітет та фракція «зелених» забезпечили проходження через Верховну Раду необхідної законодавчої підтримки. Залишався ще один важливий крок, необхідний для того, щоб Україна не опинилася сам на сам з Чорнобильськими проблемами. Це – резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо підтримки міжнародними гуманітарними програмами та урядами держав членів ООН зусиль України в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Такий крок можна було здійснити лише внаслідок злагодженої роботи МЗСУ та міністерства з надзвичайних ситуацій. Ми до них звернулися за допомогою в підготовці резолюції Генасамблеї та організації виставки з Чорнобильської тематики в кулуарах ООН. МЗСУ та МНС блискуче впоралися з цим завданням, за що я їм, та, надіюсь, і увесь український народ, щиро вдячні.

Президентським Указом Юрій Самойленко був призначений керівником делегації на засідання Генасамблеї, де розглядалось Чорнобильське питання. Особливо напружена робота велася з делегаціями азіатських та африканських країн. Вони не хотіли підтримувати запропоновану Україною Чорнобильську резолюцію, адже вона відволікала (фактично забирала) кошти країн-донорів з Африки та Азії до України, проте ми їх переконали. Виставка фотографій та документів, яка ілюструвала Чорнобильську трагедію, та вдалий виступ з трибуни ООН представника «зелених» України, послугували запорукою позитивного голосування. Україна на багато років вперед отримала підтримку світового співтовариства у вирішенні Чорнобильських проблем. Потяг, який називався Чорнобильський фонд «Укриття», був запущений. Європейський банк реконструкцій та розвитку взяв на себе адміністрування коштів фонду та контроль за їх цільовим використанням. Залишалося не опускати руки і працювати далі, тепер уже поза парламентом. І «зелені» продовжували свою роботу з вирішення Чорнобильських проблем.

2002-2016 роки позначилися напруженою роботою в експертизах запропонованих проектів та вибору оптимальних рішень щодо перетворення об’єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему. На жаль, запропоноване науковцями та підтримане «зеленими» рішення з демонтажу за допомогою робототехніки четвертого зруйнованого блоку ЧАЕС не було затверджено урядом України. Переміг проект «Арка». Головним конструктивним недоліком «Арки» був ненадійний фундамент, про що у своїй експертній оцінці проекту вказала Асоціація «Зелений світ» і передала свої зауваження Уряду України і МНС. Наші зауваження були враховані проектантами, і надійність «Арки» зросла в рази.

Сьогодні можна десятками перераховувати недоліки велетенської споруди. Але «Арка», вагою 36 тис. тон і висотою 108 метрів, уже побудована, отже, зусилля «зелених» України будуть направлені на її безпечну експлуатацію. Запорукою цього має стати навчальний центр, де провідні фахівці світу навчатимуть наш український персонал, як працювати із складною робототехнікою. Це дуже важливо, адже за задумом «Арка» вражає не лише своїми розмірами, а і високоінтелектуальним обладнанням. По суті – це високоінтелектуальний об’єкт і експлуатувати його мають добре навчені фахівці. Не буде це наше застереження виконаним – другий  «Чорнобиль» не за горами. Маємо бути пильними і тісно співпрацювати з нашими європейськими, американськими та японськими друзями.

І коли ми вже заговорили про друзів, маю зробити невеличкий відступ від послідовності викладених фактів. На урочистостях з нагоди завершення процесу насування «Арки» на об’єкт «Укриття» я бачив лише трьох людей (вони залишились для мене по сьогодні друзями), які стояли біля витоків проекту перетворення об’єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему: пан Новак від ЄБРР, Валентин Купний – колишній керівник об’єкту «Укриття» та Ваш покірний слуга Юрій Самойленко, який на урочистостях представляв спільноту «зелених» України. На жаль, ні на трибуну для виступів, ні на прес-конференцію ми не були запрошені, хоча, як Ви розумієте, нам є що сказати і не лише хвалебні слова, а і слова критики, без врахування яких унікальний проект «Арка» не зможе в подальшому безпечно функціонувати.

Коли нас «не помічають», то прийдеться знову, як і в кінці 80-х та 90-х, пробиватися через нетрі бюрократії Мінекології та Кабміну, щоб говорити правду про сьогоднішній стан речей на об’єкті «Укриття».

Дивлячись на картинку урочистостей, які відбулися 29 листопада 2016 року на Чорнобильський АЕС, чомусь мені пригадався кінофільм народного депутата багатьох скликань Кендзьора про борців за незалежність України. Кінострічка демонструвала велелюдний мітинг на Майдані Незалежності проти перевороту «ГКЧП» та заклики виступаючих «не визнавати путчистів». Над трибуною майорять три прапори – прапор України, прапор Євросоюзу та прапор «Зеленого світу», останні два принесли та встановили  «зелені» активісти. Серед виступаючих від «зелених» тоді були, зокрема, Олег Сидоркин та Наталія Преображенська. Проте, Кендзьор про них ні «гу-гу». Хоча перед трибуною стояла і скандувала протипутчиські заклики ціла колона членів «Зеленого світу», і колона ця була не мала. Коли ми йшли від нашого штабу на Контрактовій площі, то колона розтягнулася від фунікулеру до нинішньої Європейської площі. Тут знову постає питання, чи забув Кендзьор, так само, як забули чиновники активну позицію екологічної  громади на Чорнобильській АЕС 29 листопада 2016 року …?

Прикро, коли з тих чи інших мотивів воліють не пам’ятати добрі справи. Хоча треба пам’ятати і добрі, і погані вчинки, як окремих людей, так і організацій в цілому. Нагадую, що така вибіркова пам’ять, візьмемо на прикладі Чорнобильської трагедії, дорого обійшлася нашій державі та українському народові.

 29.11.2016р

 Голова УЕА «Зелений світ» Юрій Самойленко