Новини

На нашій планеті є місця життя в яких здається неможливим. Антарктида – одне з них. Але так було не завжди: 68 мільйонів років тому континент був покритий густими лісами, по яких ходили динозаври, перші ссавці. В ті часи Антарктида була з’єднана з Південною Америкою, утворюючи останні залишки суперконтиненту Гондвана, від якого вже відокремилися Африка і Австралія. Лише після відколу від Південної Америки – приблизно 35 мільйонів років тому – континент оповив крижаний покрив, який знищив майже все живе.

Звичайно, Антарктида славиться пінгвінами і тюленями, але вони живуть на узбережжі, харчуючись рибою і фітопланктоном. Але вижити в глибині континенту, близько 98% якого покрито льодом, вони не можуть. Вважалося, ніхто не може. До недавнього часу.

Починаючи приблизно з 1900 року вчені поступово виявляли, що вільні від льоду ділянки землі за декілька кілометрів від узбережжя були населені крихітними істотами коллемболами – підкласом дрібних членистоногих, – кліщами, черв’яками і навіть мошками. Всі ці істоти мали потребу у воді і часто населяли невеликі ділянки лишайників або моху на північних схилах, де літнє сонце 24 години на добу розтоплювало сніг і зволожувало грунт. Але з плином часу дослідники знаходили їх у більш холодних і сухих місцях, просуваючись углиб материка, поки не виявили Tullbergia – крихітну тварину, що живе під скелями у внутрішніх гірських вершинах Антарктиди. Насправді про коллемболи мало хто чув. І це незважаючи на те, що ґрунт у дворі, де ви живете, ймовірно, просто кишить ними.

Зустрічаються ці крихітні істоти по всьому світу, а кілька видів мешкають в окремих ділянках вільної від льоду поверхні, які розкидані по всій Антарктиді. Однак це дуже суворе місце де мало їжі, за винятком мікроскопічних грибів і рідкісних бактерій. Яким чином коллемболи і Tullbergia опинилися там і як змогли пережити десятки льодовикових періодів – загадка, відповідь на яку тільки належить знайти.

Результати дослідження, опублікованого в журналі Pedobiologia в 2005 році, показали, що вік походження деяких антарктичних коллемболл набагато перевищує минулі льодовикові періоди. Щоб оцінити, коли кілька видів антарктичних коллемболл розділилися з видами з Австралії, Нової Зеландії і Патагонії вчені використовували аналіз ДНК.

Результати виявилися несподіваними – судячи з отриманих даних, поділ походить від 10 мільйонів до 20 мільйонів років тому. Не дивно, що ці результати залишили дослідників в розгубленості: як ці крихітні істоти пережили стільки льодовикових періодів? Деякі припустили, що тварини могли вижити в різних невеликих ізольованих долинах, званих Сухими долинами МакМердо, в північній частині Трансантарктичних гір, але точної відповіді на це питання сьогодні не знає ніхто.

Їх подальше вивчення показало, що навіть у теплі пори року рух цих тварин був більш обмеженим. Так, деякі популяції жили всього в 10 кілометрах один від одного, але не перетиналися протягом п’яти мільйонів років! Виявилося, цей вид взагалі не подорожував. Але як, в такому разі, Tullbergia вдалося пережити щонайменше 30 льодовикових періодів, не переміщуючись більш ніж на кілька кілометрів і не контактуючи з іншими популяціями? Це питання тим більш загадкове, що більшість часу ці тварини знаходилися в пастці у вузькій зоні між смертоносним льодом і токсичною сіллю.

Якщо дивитися на гори крижаного континенту з вертольота, то можна побачити слабку лінію, що проходить по схилах гір: в парі сотень метрів над поверхнею льоду скеля змінює колір від світлого нижче лінії до темного вище неї. Ці лінії показують, як високо піднявся лід під час останнього льодовикового періоду – це результат ледь помітних відмінностей у способі окислення мінералів, коли вони піддаються впливу повітря. Грунт будь-якої трансантарктическої гори і під нею часто покритий білою кіркою солі. Але ця сіль – за високого вмісту нітратів – токсична для багатьох живих істот і створює пастку для дрібних тварин, таких як Tullbergia, які намагаються втекти від наступаючих льодовиків.

Залишаючись на місці, вони будуть поховані під льодом, але підйом вгору по схилу приведе їх до покладів отруйної солі. Не найкомфортніше середовище проживання, як не крути. Так чи інакше, якщо цей раніше невідомий науці вид пережив 30 льодовикових періодів, то їх явно не варто недооцінювати