"Зелений"
тариф в Україні діє вже майже 7 років. У 2009 році держава взяла на себе
зобов'язання викуповувати електроенергію, одержувану з альтернативних джерел. Метою
його введення було стимулювання розвитку альтернативної генерації
електроенергії, яка спирається на безкоштовні, широко доступні поновлювані
природні джерела. Щоб згодом альтернативна енергетика змогла на рівних
конкурувати з традиційними методами, перш за все - з атомними і тепловими
станціями, які не тільки використовують дороге, в більшості випадків - імпортне
паливо, а й завдають істотної шкоди екології.
В
основу дії зеленого тарифу покладено три основні чинники:
·
гарантоване
підключення до електромережі
·
висновок
з виробником довгострокового контракту на купівлю всієї електроенергії,
виробленої з відновлюваних джерел
·
використання
надбавок до розрахунку вартості придбаної державою енергії
Зелений
тариф: реалії та перспективи
Майже
п'ять років "зелений" тариф сприймався як якась екзотика. З одного
боку - держава, на словах демонструючи готовність і відкритість до нових
технологій, на ділі віддавало перевагу традиційним секторам - добудовувати
атомні блоки, спалювали газ і вугілля на теплових станціях. Можна назвати ще
кілька причин, активно гальмували розвиток "зеленої" енергетики -
висока вартість обладнання, але головне - відсутність реально функціонуючого
механізму, щоб пробити бюрократичну стіну, потрібен час і значні додаткові
вкладення. Фактично, на ринку присутні два великих гравці, які отримували
відчутні дивіденди з "зеленого" тарифу - на них припадало близько 80%
всього українського ринку "зеленої" енергії.
Ситуація
почала кардинально змінюватися з 2014 року, коли питання енергонезалежності
став особливо гостро на тлі спекуляцій з поставками атомного палива і газу з
Росії, а також проблем з поставками вугілля. Результатом став прийнятий 4
червня 2015 року Верховною Радою законопроект №2010-д "Про внесення змін
до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва
електроенергії з альтернативних джерел енергії", з якого слід виділити
наступне:
·
держава
бере на себе зобов'язання за зеленим тарифом до 2030 року. З урахуванням того
що окупність проектів у сфері альтернативної енергетики становить 6-12 років,
що робить цей сегмент привабливим для інвестицій
·
зелений
тариф зафіксований в євро, курс якого буде уточнюватися щоквартально
·
спростилася
система для підключення до мережі - тепер немає необхідності виробнику включати
проект сонячної промислової електростанції в 10-річний План розвитку Об'єднаної
енергетичної системи України
·
скасування
"місцевої складової" - точніше кажучи, зміна підходу до встановлення
сонячних батарей, виготовлених в Україні. Замість обов'язкової установки
певного процесу місцевого устаткування вводиться стимулююча надбавка - при
використанні 30% вітчизняного обладнання зелений тариф збільшується на 5%, при
50% українського обладнання - плюс 10% до зеленого тарифу. Це різко збільшує
конкуренцію на ринку обладнання, що обов'язково призведе до зниження його
вартості. Інший позитивний момент - скорочення часу введення в експлуатацію сонячної
електростанції за рахунок разової закупівлі всього необхідного обладнання за
кордоном. Яке, за рахунок розвитку технологій і перевиробництва фотоелементів в
країнах в Південно-Східній Азії, протягом декількох років значно подешевшало.
І
найголовніше - держава визначилася з вартістю зеленої, точніше кажучи -
сонячної електроенергії. І хоча вона дещо знизилася в порівнянні з тією, що
була в 2009-2015 роках, вона як і раніше залишається найвищою в Європі:
Промислові сонячні електростанції, побудовані в 2016 році, зможуть продавати
електрику за 0,16 євро за кВт-год, в 2017-2019 роках - трохи дешевше, за 0,15
євро за кВт-год
·
для
дахових сонячних електростанцій зелений тариф складе: 0,172 євро (2016 рік),
0,163 євро (побудованих в 2017-2019 роках).
Навіть
по "заниженими" з 2017 року цінами - це в два рази вище, ніж в
Європі.
Сонячна
енергетика в Україні: ловіть момент!
Ситуація
в альтернативній енергетиці України вкотре змушує згадати сентенцію про кризи і
відкриваються можливості. Перш за все тільки найоптимістичніший оптиміст ще
може вірити в швидке відновлення відносин з Росією і нормалізацію обстановки на
Донбасі. А, значить, питання енергетичної безпеки буде актуальний ще довго,
залишаючись у фокусі державних інтересів.
Розвиток
альтернативних джерел енергетики - світовий тренд, так що багатомільйонні
вкладення в розвиток технологій і елементної бази забезпечені, що в цілому
дасть свій результат у вигляді зниження собівартості виробленої енергії. Підтвердженням
чого може служити скасування зеленого тарифу в деяких європейських країнах,
правда, нам до цього ще далеко.
Але головне - за цей час в Україні з'явилися люди,
які можуть і вміють працювати в українських реаліях. Приміром, компанія
Рентехно, яка починала з невеликих сонячних електростанцій, а зараз готова
запропонувати комплексний підхід щодо реалізації проектів промислових сонячних
електростанцій. Компанія не тільки забезпечує всю технічну частину проекту
(розробка та обґрунтування бізнес-плану, технічне розрахунки, закупівля
обладнання, його монтаж, введення в лад і подальше обслуговування), але і що не
менш важливо - забезпечення "паперової" частини проекту, позбавляючи
замовника від неприємного знайомства з українською бюрократією.
Фактично,
установка промислових сонячних електростанцій при дії зеленого тарифу дозволяє
вирішити відразу три завдання:
·
забезпечення
підприємства дешевою електрикою - та сама енергонезалежність в умовах
постійного зростання тарифів на електроенергію та енергоносії
·
продаж
надлишків енергії, що генерується за зеленим тарифом - прискорить повернення
інвестицій
·
згодом
- отримання стабільного прибутку від неосновної діяльності.
* * *