Про УЕА
Зелений Світ
стисло про нас
Новини ми, Україна, світ
Проекти сучасні та майбутні
Наша газета інтернет версія
Україна
сталий розвиток
інтерв’ю, статті
Друзі Землі брати по справі

Zelenysvit on FBМи на FaceBook



META-Ukraine

www.zelenysvit.org.ua - УЕА Зелений Світ

Новини

В Україні  

Що приховується за глобальною протиепідемічною політикою.
 10.08.2021 15:08:03

Наполегливість, з якою тримачі смислів Західної цивілізації присвоюють протиепідемічні властивості протикоронавірусним вакцинам давно дала підстави підозрювати використання пандемії для досягнення не медичних та не гуманних цілей.

Франція та Греція прийняла на законодавчому рівні рішення про недопуск до роботи медиків, які не пройшли повний цикл вакцинації. З 15 вересня ті, хто відмовиться від імунізації, не зможуть працювати у сфері охорони здоров'я і не будуть отримувати зарплату. При цьому у Франції менше третини населення отримали дві дози вакцини. Цікаво, що на сьогодні потрібно ввести уже не дві, а три дози. Якими будуть норми через місяць-другий можна лише здогадуватись.

Канцлер Меркель сказала, що Німеччина поки не готова до таких радикальних дій як Франція. А ось Україна діє традиційно – знеособлено та за ширмою добровільності проводить вивчення суспільної думки шляхом вкидання провокацій. Соціальними мережами почали поширювати фото дуже подібні до соціальної реклами наступного змісту: «Або сидіти вдома без зарплати, або вакцинація. Я обираю вакцинацію».

Питання оплати соціальної реклами не є другорядним, оскільки факт причетності держави напряму дає підстави зафіксувати її нову функцію – відлучення від засобів існування шантажем. Усім, хто захоче використати у якості контраргументу забезпечення суспільного блага шляхом вакцинації буде неправий, тому що вакцинація немає нічого спільного з протиепідемічними заходами, філософсько-правова основа яких базується на приматі спільного блага над індивідуальним.

Хочеться, про всяк випадок, нагадати, що пріоритет загального іде врозріз ліберальній філософії життя та індивідуалізму, тому протиепідемічною культурою якраз славився СРСР, а не США. Й тим більше ліберальна філософія з її правом власності на своє тіло та долю ідуть врозріз з держаним патерналізмом та його батьківською турботою забезпечити легкий перебіг COVID. А може індивід вирішив перехворіти коронавірусом важко, а не легко? – і йому вакцинація не потрібна. Саме тому жорсткі протиепідемічні заходи в серці прав і свобод Західної цивілізації виглядають дуже дивними, особливо на фоні ліберальних коронавірусних стратегій тоталітарної пострадянської Білорусі. Навіть у Росії попри всі особливості зі строгістю протиепідемічних дій ми бачимо небувалий розгул вільнодумства у питаннях вакцинації і то не де-небудь, а в науково-академічному середовищі.

Але винесемо за дужки філософію та права людини. Якщо опиратися виключно на медичну науку, то всі протиепідемічні заходи мають сенс, якщо вони розривають епідланцюжок. Ретроспективний аналіз локдаунів та карантинів дає підстави говорити, що безпрецедентні обмежувальні та профілактичні заходи, які проводилися протягом кількох інкубаційних періодів ще й кількома хвилями виявилися недієвими. Недієвою виглядає і вакцинація, яка, зрештою, ніколи не була ефективною при респіраторних вірусах. І ніякі спроби сакралізації імунітету сформованого завдяки щепленню тут не допомагають. Й питання навіть не у тому, що на відміну від вакцинації при інших нозологіях (кір, правець, епідпаротит) імунізація від COVID не запобігає розвитку хвороби, а лише полегшує її перебіг, питання у тому, що штучна імунізація ніяк не впливає на циркуляцію вірусу – потрапивши у вакцинований організм вірус не лише може зберігатися, але й активно розмножуватися без клінічних симптомів, що отримало назву суперрозповсюдження (суперрозповсюджувач – особа, що з високою долею вірогідності заражає оточуючих у порівнянні зі звичайною інфікованою особою).

Днями «ВВС» опублікувало матеріал заснований на висловлюванні відомої акторки Дженіфер Еністон: «Я можу легко захворіти, мене не госпіталізують і я не помру. Але я можу передати його комусь іншому, хто невакцинований і має проблеми зі здоров'ям – і так я поставлю під загрозу їхнє життя» під назвою: «Дженніфер Еністон відмовилася спілкуватись із невакцинованими друзями». Тут питання не у звичній маніпуляції заголовками у розрахунку на те, що більшість обмежується прочитанням виключно назви статті, і навіть не у тому, що ВВС позиціонує себе тримачем стандартів журналістики, питання у тому, що необхідність маніпуляції заголовком напряму вказує на неефективність вакцинації як протиепідемічного заходу.

Наполегливість, з якою тримачі смислів Західної цивілізації присвоюють протиепідемічні властивості протикоронавірусним вакцинам давно дала підстави підозрювати використання пандемії для досягнення не медичних та не гуманних цілей. Є небезпідставні думки у селекції службової людини та побудови дисциплінарного суспільства керованого страхом навіть не смерті, а пониження у соціальному статусі. Можливо для когось на Заході такі підозри можуть вважатися конспірологічними та не обґрунтованими, але не для українців. Принаймні, не мали б такими вважатись.

Прояснення глобальної протиковідної політики легко настає, якщо співставити протитуберкульозні та антиснідівські заходи тут в Україні з вакцинальною кампанією у світі.

В Україні протитуберкульозні протиепідемічні заходи базувалися на правах людини та пріоритеті індивідуального блага над суспільним. Чиновники департаментів охорони здоров’я та МОЗ просували ідеї отримані на семінарах та тренінгах оплачені міжнародними донорами про неприпустимість дискримінації та упослідження хворих на туберкульоз. Під дискримінацією розумілося лікування у протитуберкульозних диспансерах, у яких працював спеціально навчений персонал. Відповідно до нового розуміння протиепідемічних заходів хворі на туберкульоз мали б відвідувати сімейних лікарів у загальному потоці пацієнтів різного віку та різним імунітетом.

Очевидно, що в СРСР вперто не помічали головної причини розповсюдження туберкульозу – антисанітарію тюрем, але радянські протиепідемічні заходи будувалися вірно, виглядали логічними і приймалися населенням. Вакцинація БЦЖ у радянській системі координат була виправданою – якщо країна є «зоною», то всі підлягають поголовній вакцинації. Вакцинація проти туберкульозу, на відміну від коронавірусу, насправді є протиепідемічним заходом, що витікає з принципово іншої морфології збудників. Паличка Коха потрапивши у імунний організм надійно нейтралізується, на відміну від коронавірусу, розриваючи епідемічний ланцюг поширення інфекції. У Північній Америці та інших розвинених країнах вакцинація проти туберкульозу не проводиться зі зрозумілих причин.

Абсолютно феєрично виглядає протиепідемічна логіка проти СНІД. Незважаючи на існуючу національну законодавчу базу семінари і тренінги за гроші іноземних фондів зробили свою справу. Тільки у випадку зі СНІД ставка була зроблена не на лікарів, а на пацієнтів. Відбулася не бачена до нині річ інституціаналізації. В Україні створений цілий інститут так званих пацієнтських організацій, лідером яких є пацієнтська тусовка ВІЛ-інфікованих. ВІЛ-інфіковані наділили себе правами не повідомляти про свій стан оточуючим, у тому числі при відвідувані лікарень та стоматкабінетів. З’ясувати стан ВІЛ-інфікованості сьогодні не можна навіть у лікарні при зборі анамнезу. Тестування соматичних пацієнтів хворих на СНІД відбувається у квазіправовий спосіб, якщо не сказати підпільно. Родичі ВІЛ-інфікованих тижнями можуть не повідомляти про стан своїх рідних вперто дезорієнтуючи медиків посилаючись на право не повідомляти про свій діагноз. Про якісь там докори сумління щодо епідемічної небезпеки та наражання на небезпеку медиків мова навіть не йдеться.

Тобто, що ми бачимо. У випадку зі СНІД-ом та туберкульозом наші західні «партнери» абсолютно нехтують суспільним та загальним, виставляючи у пріоритет права індивіду. Натомість при коронавірусі проводиться протилежна політика апелювання до суспільної безпеки. Також ми бачимо, що ніхто не вимагає інфікованих на ВІЛ носити ВІЛ-паспорти та повідомляти про свій стан. Натомість ми бачимо вимогу демонструвати публічно ковід-паспорти і доводити через тести, що ти не інфікований. У цьому місці варто нагадати, що мова іде про заборону на професію медичним працівникам з обґрунтуванням чи навіть звинуваченням їх у нараженні на небезпеку пацієнтів. Але чомусь ніхто не говорить про нараження на небезпеку самих медиків з боку пацієнтів хворих на туберкульоз чи на СНІД.

І це ще не все. Пацієнти хворі на туберкульоз та особливо на СНІД належать до групи ризикової соціальної поведінки. Хворі на СНІД при усьому співчутті до їх стану сповідують філософію отримання задоволення: секс, наркотики тощо. Міжнародним фондам уже вдалося досягнути формування нової нормальності – коли люди з асоціальною поведінкою через експлуатацію співстраждання оточуючих добилися не просто визнання нормальності, а навіть підвищили свій соціальний статус. Наприклад, один з лідерів пацієнтських організацій фактично виконував функцію заступника «в.о.» міністра Уляни Супрун, представляючи МОЗ на ефірах радіо «Свобода» та інших майданчиках пов’язаних з грантівськими коштами.

З усього сказаного можна зробити невтішні висновки про західний пвсевдогуманізм. Насправді за ширмою гуманності проглядаються чіткі спроби поширення різних інфекцій у маргіналізованих соціальних стратах країн третього світу, якщо ми говоримо про туберкульоз та СНІД, а також проглядаються намагання понизити у правах і свободах громадян розвинених країн, встановлення тотального контролю над ситим та заляканим соціумом, якщо ми говоримо про COVID. Зі втішного залишається лише потенціал до спротиву, який в Україні залишається досить високим на відміну від тієї ж Німеччини.

 

« До новин цієї рубрики
« До головної сторінки новин »

(C) 2005-2021 УЕА “Зелений Світ”
юр.адреса: 04070, м.Київ, Контрактова площа, 4
для листування: УЕА "Зелений світ"
01004, м.Київ, вул. Л.Толстого, 9
(066) 690-23-35 Ткаченко Віктор Павлович
(044) 289-16-80, zelsvit2@ukr.net